Українські військові дають адекватну відповідь на всі провокації ворога та готові відбити атаки. Про це командувач об'єднаних сил Сергій Наєв розповів у інтерв'ю ТСН. Генерал-лейтенант Наєв очолює об'єднані сили більше півроку – перед тим захищав Донецький аеропорт, командував військами оперативного командування “Схід”, був першим заступником командувача Сухопутних військ та заступником начальника Генштабу. Поспілкуватись з генералом вдалось під час навчань – українські військові постійно покращують навички з повернення захоплених територій чи то відбиття загроз з моря.
– Яким чином розвиватиметься ситуація на фронті найближчі місяць-два?
– Найближчі місяць-два я не очікую якогось загострення ситуації. З цього приводу я наказував підлеглим органам розвідки провести аналіз на найближчий місяць і в подальшій перспективі до кінця року. З отриманих даних я зараз не бачу загроз навіть локального характеру. А ці спроби, якими вони щодня випробовують міць моїх бійців, вони були і залишатимуться – ми даємо їм адекватну відповідь, але загрози вони не становлять. Дані оновлюються щодня, але у випадку загроз, ми готові – ворог не пройде на 200%.
– Ми тримаємо оборону, наступаємо чи стримуємо ворога?
– Відповідно до закону про реінтеграцію Донбасу, завдання об'єднаних сил – стримати російську агресію, а у разі широкомасштабних бойових дій, дати відсіч цій агресії. Відповідно планам та задумам, передбачено чітке оперативне завдання: в першу чергу – контроль над лінією зіткнення, а в подальшому – виконання завдань щодо стабілізації ситуації.
– Як ви відрізняєте провокацію від атаки?
– Кожного для я отримую доповіді від керівників трьох органів розвідки, які займаються саме здобуттям відомостей про противника. Мені буде відомо достеменно, коли відбуватиметься не тільки атака, а й підготовка до ворожих дій. Як тільки мені стане це відомо, я відповідно підніму всі необхідні сили та засоби для відбиття атаки.
– Ви сказали, що впевнені у нашій перемозі. Коли?
– Коли всі важелі, які працюють на нашу спільну перемогу, досягнуть кінцевої мети. Законом про реінтеграцію Донбасу передбачені не тільки військова складова, за яку я відповідаю, а й комплекс заходів політичних, економічних, дипломатичних, які мають впровадити державні інститути. Звичайно, вони зможуть це зробити за умов міжнародної підтримки.
– Яким має бути, на вашу думку, фінальний епізод Операції об'єднаних сил – як вона має завершитись?
– Щоб вважати операцію завершеною, кожен клаптик української землі має бути звільнений. Кінцева мета – дійти до власного кордону, от і все.
– Існує думка, що Донбас остаточно не повернути, і можливо краще запровадити на окупованій території їхні власні паспорти та впровадити жорсткий режим пропуску.
– За тими даними, які я отримую від розвідки, та частка мешканців окупованих територій, які вірять в перемогу України, які схильні до українських реалій життя, набагато більше, ніж була у 2014 році. І ця частка людей, які чекають на повернення України, зростає щодня. Не треба забувати, що маргінали існують у будь-якому суспільстві. Але ті, хто відчув на собі “принади руського миру”, вони вже, крім повернення України, нічого не хочуть.
– На окупованих територіях чимало родин, чоловіки з яких пішли до так званого “ополчення” і частково вони були знищені як терористи. Але в них залишилися діти, жінки. Думаєте, ці діти здатні полюбити Україну?
– Це буде дуже нелегка робота, але цим необхідно займатись. Який відсоток тих дітей полюбить Україну – залежатиме від вкладу кожного в те, щоб перевернути їхню свідомість.
– Які аргументи, важелі, кроки можуть спонукати людей до прийняття України як їхньої держави?
– Ці кроки мають відбуватись у практичній площині – те, що можна пощупати руками, побачити на власні очі. Це – відновлена інфраструктура, покращені умови життя, відчуття тої свободи, яку ми відчуваємо в Україні, щоб і вони могли це відчути.
– В який момент ви для себе зрозуміли, що Росія може бути агресором?
– Приблизно у 2010 році ми спілкувались у середовищі військових і я вперше тоді почув, що Російська Федерація, а саме офіцери ЗС РФ, вважають нас, українських офіцерів, ворогами. Це я почув від людей, які знали, про що говорять. Від того часу мій світогляд формувався таким чином, що по той бік кордону для нас зовсім не друзі, а потенційні вороги. Ну а реальністю це стало у 2014 році.
– Розкажіть якийсь з моментів, коли ви віддавали бойові накази.
– Я отримав відомості, що ворожий корабель ФСБ Росії перетнув президентську лінію і перебуває на відстані, яка є критичною. Я віддав розпорядження артилерійській батареї, керівнику протидесантної оборони. Батарея вийшла на вогневу позицію, снаряди були поруч, батарея була наведена – все це ми зробили відкрито, щоб дати знати ворогу, що готові дати відповідь. Після того, як батарея була розгорнута, противник одразу відійшов.
– Війна вас змінила?
– Абсолютно змінила. Раніше не звертав увагу на деякі речі, які стосувалися людяного, особистого. Коли зіткнувся, що смерть може забрати до себе не тільки тебе, але й підлеглих, зовсім інакше ставишся до того, коли віддаєш бойовий наказ, переживаєш. Іноді настільки переживаєш, що поки наказ не буде виконано, чекаєш всю ніч до його виконання.
– Ви пам'ятаєте перший день, коли зрозуміли – це не просто антитерористична вилазка, а справжня війна?
– Я був начальником штабу оперативного командування “Південь” і ми перебували у Дніпрі на пульті, коли почала надходити інформація, що РФ відправляє особовий склад для підсилення до Криму, РФ перекидає свої війська повітряним транспортом.
– Генерал-лейтенант Наєв та батько й чоловік Сергій Наєв – це різні люди чи ні?
– Звісно різні, бо кожна людина має жити не тільки роботою. В мене троє дітей і я їх дуже люблю. Робота вимагає від мене бути таким керівником, який може забезпечити виконання будь-якого бойового завдання, але ж в родині так неможна. Іноді, так би мовити, гальма пізно вмикається, але тоді дружина завжди може сказати –ти вже не на роботі.
– Скажіть, якщо брат зателефонує вам і каже – до мене підійшли люди і кажуть, якщо ви відповісте, моїй сім'ї буде непереливки – який вихід? (За даними журналістів, рідний брат Наєва обіймає посаду у окупованому Криму).
– Дуже простий. Я мав з братом розмову і пояснив всю ситуацію. Він мене зрозумів, усвідомлює можливі наслідки і погоджується зі мною, що іншого шляху для мене, крім виконання своїх обов'язків командувача і доведення операції до логічного завершення, тобто деокупації, я не маю.
Спілкувався Олександр Моторний
источник: tsn.ua