Коли у мене запитують, як я все встигаю, я усміхаюся у відповідь і, струшуючи бантиками, скромно відповідаю: “Я люблю свою роботу”, або: “Я рано прокидаюся”, або: “Я пізнала дзен, і тепер мені ніщо не страшне”. Як варіант, я можу наплести, що замість серця у мене – ядерний мотор, або що у мене є чарівна скриня, з якої мені на допомогу виходять сорок гномів і роблять усю роботу. Насправді все це, включно з гномами, чистої води казочка. Бо і дзен я не пізнала, і бантиків у мене нема, і хоч прокидаюся я рано, але, так само як і всі, часто не встигаю нічого. Нічогісінько. Бо навіть пишучи цю статтю, я відволікаюсь на а) переписку з подругою, б) на новини про те, що Едді Мерфі знявся в новому фільмі, в) на перегляд трейлера нового фільму з Едді Мерфі, г) на приготування кави. Я можу продовжити ряд, але, гадаю, всі упізнали себе і, ймовірно, трохи гірко заплакали.
Більше про: Блог Олени Концевич
Звісно, нескладно скласти чіткий план роботи і дотримуватися його, доки пара з ніздрів не піде. Прокидатися о шостій, нормувати свій робочий день і не вибиватися з графіка. Відмовляти друзям, котрі кличуть на незаплановані вечірки, не ходити на прогулянки, не дивитись до ранньої зорі кіно і все важливе встигати ще до полудня. Але ж гульнути в караоке часом серед тижня хочеться. І виспатись потім, і басейн пропустити, не заїхати на шиномонтаж і не подати вчасно показники води, а доба має лише 24 години, як би швидко не крутилося навколо Землі Сонце. І, що найгірше, робота сама не зробиться, а новий браслетик хочеться купити, і сумочку, і кредит не сплачений, і комунальне на носі. І от коли ти сідаєш з чітким планом відформатувати врешті своє життя і впорядкувати хоча б оте, необхідне, приходить вона – панна з мереживним іменем на «П» – Прокрастинація.
Хто чув це слово, а не поцікавився, що воно, то прокрастинація не має нічого спільного ані з кастрацією, ані з аналогічними співзвучними страшними речами. І водночас, вона є наріжним каменем для кожного, оскільки відкладати на потім важливе, аби пройти тест “Хто ти з героїв Гаррі Поттера” – це святе. І навіть якщо ви любите свою роботу, хто з вас не завалював проєктів, годинами граючи в тетріс на смартфоні?
На відміну від лінивих людей, котрі не відчувають докорів сумління через те, що нічого не роблять, бо їм подобається їхня лінь, люди, схильні до прокрастинації, відчувають дискомфорт, сором, злість. Якщо ви готові втретє перевіряти пошту і підливати квіти замість розгрібати робочий завал – вітаю, ви в тенетах прокрастинації. Не варто плутати цей підступний стан і з відпочинком – якщо у вихідні ви цілеспрямовано вирішуєте присвятити себе походу в гори або вилежуванню на дивані, ви не прокрастинуєте, а просто релаксуєте, причому неважливо, пасивно ви це робите, чи активно.
А прокрастинація – не така вже й невинна штука. Здавалося б, що такого? Від роботи коні мруть, і нічого не станеться страшного, якщо замість закінчити проєкт за два дні, ви розтягнете його на тиждень, а тим часом поганяєте в відеофутбол чи наведете лад на книжковій полиці? Сьогодні відкладаєте звіт, завтра – розмову з шефом з приводу підвищення, потім – відпустку, оскільки через завалені звіти вас туди просто не відпускають… Так, це кайф – попрацювати 15 хвилин, аби винагородити себе потім двома годинами розпивання чаю з печивом. Але потім ми дивуємося, що надворі – ніч, справи незроблені, а пенсія – не за горами.
«Мені краще думається, коли у мене дедлайн і відступати нікуди», – хто з вас не чув цієї казочки і не озвучував її сам? Лао Дзи сказав: «Вами керує той, хто вас злить». Може, це насправді сказав не Лао Дзи, а Чак Норріс, але суть правильна. Не дозволяйте дедлайну бути вашим стимулом – станьте цим стимулом самі. Розізліться на себе. Змусьте себе повірити в те, що вам необов’язково йти до крамниці по кока-колу, бо без неї стаття не пишеться. Закрийте вкладку з Фейсбуком – доведено, що він краде у нас майже половину робочого дня. Оберіть для себе мету, до якої будете прагнути, і нехай це допоможе вам побороти підступну панну «П». До речі, пити чай з печивом можна не лише під час написання звіту, але й після. Відповідно – лінуйтеся, любі мої, лежіть лежнем, обляпавшись морозивом по самі вуха і залипайте в «Теорію великого вибуху» або «Друзів» удесяте, коли того прагне ваша душа. Але – не довше одного дня. Бо коли трутень у вас переборе креативного супермена, лежання на дивані засмокче і поглине вас навічно. І тоді доведеться починати все спочатку. А панні «П» тільки того й треба.
источник: tsn.ua