Право на житло: «Я на 16 аршинах тут сиджу і буду сидіти!»

Спорт новости в Одессы

«Не моє, але користуватися маю право» — ось що таке сервітутні права, і цим правам присвячена ціла глава Цивільного кодексу.

Найчастіше сервітутні права стосуються власності на землю: якщо, припустимо, єдина дорога до вашого будинку проходить через чужу земельну ділянку — ви маєте право проходити по ній. Якщо через вашу ділянку потрібно прокласти трубу водопостачання — її буде там прокладено.

А що з правом на житло? Скажімо, ви одружені і живете у квартирі своєї половинки — маєте ви право користуватися нею? А як бути, якщо батьківське житло приватизоване ними, але ви живете з ними?

Якщо в сім’ї все гаразд, люди рідко замислюються над такими речами. Наприклад, літня мати живе разом із сім’єю дочки або сина, але не володіє при цьому «метрами». До речі, такий співмешканець — за законом — зобов’язаний брати на себе свою частину квартплати.

А якщо стосунки в родині стають напруженими? Якщо господар категорично не хоче жити разом з іншим членом сім’ї, який всього лише прописаний у його будинку? Згідно із законом, якщо такий прописаний протягом року не з’являється в будинку без поважних причин, він втрачає право на користування житлом — про це говорить ст. 405 Цивільного кодексу.

Але ж його ж можна просто виштовхати з дому і заборонити з’являтися? Чи не можна?

Ось дві показові історії, в яких відповідь на це запитання дає суд.

Справа про блудного сина

Рішення у першій справі Верховний суд виніс наприкінці грудня минулого року, але сама історія почалася набагато раніше.

Мати і син років 15 жили в будинку, що належав матері. Син був лише записаний в будинковій книзі. В матеріалах справи немає нічого про те, яка кішка пробігла між ними сім років тому, але факт залишається фактом — мати з сином посварилися, і чоловік змушений був піти з материнського дому та жити в одній кімнаті, що належить дружині, разом з дружиною і трьома дітьми. Його мати спокійнісінько здавала площу квартирантам, не пускаючи сина з невісткою та онуками на поріг. Жінка навіть змінила всі замки, і потрапити в будинок її рідні не мали жодної можливості.

Така ситуація тягнулася п’ять років. Нарешті мати особисто звернулася до суду з позовом про визнання сина таким, що втратив право на користування її будинком. Син, отримавши позов матері, пояснив, що так, він сам добровільно з’їхав від неї. Він би й не проти жити в нормальному будинку, однак це було неможливо, тому що у нього просто-таки відібрали ключі.

До речі, перед тим, як звернутися до суду, мати пішла до місцевого депутата, і той склав акт про те, що син дійсно не живе у спірному будинку. Але з актом вийшла проблема — форма, в якій його було складено, використовується для прийняття рішень про призначення субсидій, тому суд першої інстанції цей документ не визнав, а загалом ухвалив, що син не жив у домі з поважних причин і тому не втратив права на користування житлоплощею.

Настирлива мати подала апеляційну скаргу і програла. Депутат міської ради, між іншим, склала ще один акт, в якому сказано, що так, обстеживши місце і поговоривши з сусідами, вона підтверджує, що син уже п’ять років не живе в материнському будинку, що вона змінила замки, влаштовує синові скандали, а в її будинку живуть квартиранти.

Запекла жінка дісталася Верховного суду — і знову програла. Вища судова інстанція погодилася з попередніми рішеннями. Син справді не жив у материнському будинку цілих п’ять років, проте він і не міг там жити — його просто не пускали на поріг. А значить, права на житлоплощу він не втратив.

Інша річ — що це дало йому практично? Навіть після рішення Верховного суду він навряд чи захоче з дружиною, дітьми, пожитками і поліцією, з боями і пожежами вселитися в материнський будинок.

А ось героїня наступної історії як раз і збиралася це робити.

Справа про колишню дружину

Опонентами в цій історії виступало колишнє подружжя. Одружилися вони 12 років тому, прожили у шлюбі дев’ять років, народивши двох дочок. У перші роки спільного життя пара оселилася у квартирі чоловіка, в одному з райцентрів Тернопільщини. Чоловік був власником житла, а дружина і діти — просто зареєстровані.

Приблизно на сьомому році шлюбу чоловік вирішив розпочати у квартирі грандіозний ремонт і під цим приводом переселив дружину і дочок до її родичів у Тернопіль. Ремонт затягнувся, сімейні стосунки тим часом погіршилися і розвалилися. Ще за пару років до офіційного розлучення дружина вимагала, щоб чоловік нарешті перевіз їх у відремонтовану квартиру. Але він відмовлявся-відмовлявся, та й розлучився. І поселив в оновлену квартиру вже нову дружину, змінив замки і бачити у себе вдома стару сім’ю не хотів.

І тоді колишня подала судовий позов з вимогою оселити в квартиру її і дітей: вона, може, і колишня, але діти ж все одно залишаються спільними.

Суд першої інстанції їй відмовив на тій підставі, що вона добровільно виїхала зі спірної квартири і справді кілька років жила з дітьми в іншому місці.

У нашій країні досі діє Житловий кодекс УРСР від 1983 року з деякими доповненнями, внесеними вже за років незалежності. Згідно з ним, припинення сімейних стосунків з господарем житла не позбавляє члена сім’ї права користуватися приміщенням. Ну а ст. 405 Цивільного кодексу, як ми і зазначали вище, вказує, що для того, щоби втратити право на житло, потрібна відсутність мешканця без поважних причин протягом року.

Колишня дружина подала апеляцію, в якій йшлося, що вона якраз і мала поважні причини — чоловік просто не пускав її і дітей у квартиру. Як доказ вона наводила зареєстровані заяви в поліцію з вимогою допомогти їй вселитися. На бік колишньої дружини став і місцевий орган опіки та піклування, підтвердивши, що жінка дійсно писала скарги та заяви, обстоюючи право своїх дітей жити у квартирі батька. Апеляційний суд взяв це до уваги і задовольнив скаргу колишньої дружини, визнавши за нею і дітьми право жити у квартирі екс-чоловіка.

Ставши на бік колишньої дружини, апеляційний суд передусім заступився за права двох маленьких дітей, які були зареєстровані у квартирі батька і мали повне право там жити. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підтримала цю позицію, залишивши скаргу чоловіка без задоволення.

Право на житло

Право на житло є одним з базових прав людини, воно закріплене в цілій низці міжнародних документів, починаючи із Загальної декларації прав людини ООН. Наше законодавство теж, як бачите, не дозволяє просто так виставити людину на вулицю. І трапляються ситуації, коли такий стан речей для когось стає просто рятівним.

Під кінець наведемо не судову, а звичайну життєву історію. Одна знайома розлучилася з чоловіком, він рушив із новою дружиною будувати собі хороми за містом, а вона залишилася в їхній старій квартирі. Як з’ясувалося, це не її квартира, вона належить колишньому чоловікові — він отримав її від підприємства, на якому працював, і оформив повністю на себе, а дружину тільки прописав.

Обживали вони квартиру, ясна річ, удвох. І тепер, проживши два десятки років в одному місці, жінка нервує через те, що, як їй здається, одного дня їй можуть вказати на двері. Так от нехай не переймається. Вона має повне право залишитися.