Любить готувати та мріє підкорити Токіо. Чим живе дворазова медалістка Євроігор Діана Варінська

Наприкінці червня 18-річна киянка Діана Варінська стала дворазовою бронзовою медалісткою Європейських ігор-2019 зі спортивної гімнастики.

На змаганнях у Мінську дівчина піднялася на п’єдестал пошани у багатоборстві та вправах на колоді, де є переможницею загального заліку Кубка світу-2018.

В ексклюзивному інтерв’ю ТСН Проспорт Діана поділилася емоціями від успіху на Євроіграх, розповіла про підготовку гімнастів до змагань та привідкрила завісу особистого життя.

Про Європейські ігри-2019

– Чи задоволена ти результатом у Мінську? Чи очікувала поборотися за медалі перед стартом змагань?

– Загалом задоволена своїм результатом. Ретельно готувалася до цих змагань. Щаслива, що вдалося завоювати одразу дві медалі. Можливо, не все вийшло у вправах на колоді, припустилася декількох прикрих помилок. Думаю, можна було б спробувати замахнутися на щось більше і дотягнутися до “срібла”.

– Що відчувала після падіння на брусах у багатоборстві? Як вдалося зібратися і гарно пройти решту дистанції?

– Я впала і спочатку розчарувалася. По-перше, це було несподівано, не була до цього цілком готова. Тренер щось говорить: “Не хвилюйся, зберися”. Я відповідаю: “Все, це кінець!”.

Зазвичай, якщо падаєш у багатоборстві, то занадто багато втрачаєш, тому на медалі вже немає особливого сенсу розраховувати. Далі зуміла зібратися і “чисто” відпрацювала наступні три прилади і, як виявилося, цього вистачило для третього місця.

– Які емоції тебе переповнювали, коли дізналася, що таки завоювала “бронзу”?

– Мені сказали: “Так, залишайтесь тут, зараз буде церемонія нагородження, Ви – третя. Кажу: “Як третя?”

Була неочікувана радість, тому що не показували на табло результати після кожного приладу, я не бачила, яке місце посідала. Дізналася пізніше, що була після третього приладу 8-ю. Одразу не повірила, що вдалося вирватися на третє місце.

У кваліфікації робила трішки ослаблений стрибок, не вдавався він взагалі, але в фіналі багатоборства зібралася, добре стрибнула і завдяки цьому взяла медаль.

– Як можеш оцінити рівень організації змагань в Мінську, що сподобалось, а що розчарувало?

– Усе дуже сподобалося, дуже чітка організація, все розписано за годинами: автобуси, тренування, харчування – усе чудово.

Дуже гарна публіка, усі підтримували, кричали з трибуни, відчувала вагому підтримку фанатів.

Про Олімпійські ігри в Токіо

– Чого очікуєш від Олімпіади-2020 в Токіо? Будеш виступати з цією програмою чи спробуєш щось змінити?

– Звичайно, перемогти на Олімпіаді мріє кожен, і я теж. Поки що не знаю щодо програми, ще є час подумати. Варто все удосконалити. Попереду ще відбірковий Чемпіонат світу, теж дуже важливе змагання, адже на Олімпійські ігри ще потрібно кваліфікуватися.

Про тренування та стосунки в команді

– Як відомо, ти займаєшся гімнастикою з 4-річного віку. Чи були моменти, коли хотілося покинути цей вид спорту?

– Дуже часто були такі моменти. Особливо, коли була маленькою і ще не розуміла, навіщо це треба. Батьки підтримували, допомагали, іноді навіть змушували.

Зараз теж буває, що сильно втомлюся, але я розумію, що це просто втома. Мені дуже подобається гімнастика. Збираю волю в кулак і продовжую працювати далі.

– Як довго плануєш виступати на змаганнях? Бачиш себе в майбутньому тренером чи хотіла б спробувати щось абсолютно інше?

– Не знаю, до якого віку я буду тренуватися. Коли я була маленька, то мені здавалося, що Олімпійські ігри – це кінець. Але зараз думаю, що ні.

Сподіваюся, що потраплю на Олімпіаду в Токіо, мені тоді буде лише 19 років. Хотіла б виступити через 4 роки на ще одних Олімпійських іграх, а там буде видно.

– Який прилад є твоїм улюбленим у спортивній гімнастиці, а який дається важче? Чому приділяєш найбільшу увагу на тренуваннях?

– Я люблю виступати на всіх приладах, але найважче дається опорний стрибок. За нього завжди отримую не дуже високі оцінки. Хоча складність є у всьому. На змаганнях через адреналін цього не помічаєш, але на тренуваннях важко працювати над усім.

– Як часто ти тренуєшся? Чи залишається час на відпочинок, подорожі?

– Від 7:30 до 9:00 у нас ранкова зарядка, від 11:00 до 14:00 – перше і основне тренування, а від 17:00 до 19:00 – ще одне тренування. У середу і в суботу маю лише одне тренування, а неділя – вихідний.

Відпусток у нас немає, все одно тренуємося. Єдине, що в перервах між змаганнями зменшуємо навантаження. В кінці минулого року, взимку, відпустили на тиждень на море. Але посеред року немає перерв.

– Чи потрібно гімнастам дотримуватись певних дієт? Хто складає твій раціон харчування?

– Сама вирішую, що мені їсти. Якщо гімнаст не може контролювати вагу, то тренер допомагає, забороняє щось. Але оскільки я вже доросла та розумію, в якій вазі мені комфортно, то сама за собою стежу. Жодних дієт немає. Можна їсти солодощі, шоколад, морозиво, але в обмеженій кількості.

– З ким із наших спортсменів найкраще спілкуєшся в команді?

– Тренуємося разом з Настею Бачинською (золота медалістка Євроігор-2019 у вільних вправах – прим.). Одна одній можемо щось підказати, дати пораду.

– Хто з спортсменів є прикладом для наслідування для тебе? Можливо, маєш кумира в гімнастиці чи іншому виді спорту?

– Таких кумирів, щоб я дивилася і рівнялася, немає. Еталоном для мене в гімнастиці є американка Настя Люкін, олімпійська чемпіонка 2008 року. Зараз вона вже не виступає. А подобається мені, бо зуміла поєднати в собі все: красу, елегантність і силу.

Про зміну громадянства

– Як ставишся до зміни громадянства? Чи надходили тобі такі пропозиції і як би ти відреагувала на них?

– Була лише одна така пропозиція два роки тому – переїхати до Білорусі. І то лише тому, що тренеру, з яким я зараз працюю, Олегу Остапенку, запропонували роботу в Білорусі і він туди переїхав.

Під час відпустки він приїжджав в Україну, допомагав моїй тренерці (Юлія Каюкова – прим.). Я йому сподобалася. Коли він переїхав до Білорусі, то взяв мене з собою на збір, ми з ним працювали. Якось були думки змінити громадянство і переїхати винятково через тренера. Але пізніше вирішили, що це поганий варіант і найкраще залишитися вдома.

Тоді я була молодшою і просто дослухалася до рідних та тренерів, а зараз свідомо розумію, що люблю Україну і ніколи б не погодилася змінити громадянство.

Про розвиток гімнастики в Україні

– Чи відчуваєш фінансову підтримку з боку нашої держави? Як оціниш нинішній рівень розвитку спортивної гімнастики в Україні?

– Вважаю, що останнім часом рівень дійсно піднявся. Раніше всі прилади були старі, а зараз купили нові. Всі збори оплачуються, так само, як і проживання та харчування на олімпійській базі. Всі отримують зарплати. Поступово рівень підвищується.

Про власні захоплення та найдорожчих людей

– Які маєш хобі, окрім спорту?

– Не знаю, конкретних хобі немає. На вихідних буває хочеться погуляти, сходити в кіно, з’їздити додому, адже проживаємо ми постійно на олімпійській базі.

Іноді люблю готувати. Коронної страви не маю, просто подобається частувати рідних і друзів чимось смачненьким.

– Кому ти вдячна за розвиток свого таланту? Хто найбільше підтримує, навчає тебе упродовж спортивної кар’єри?

– Безмежно вдячна і тренерам і, передусім, батькам за те, що привели мене в цей спорт. За те, що допомагають боротися з лінню, підтримують упродовж всієї кар’єри.

І, звісно, тренерці, яка працювала зі мною з дитячого віку. Всі говорили, що в мене якась фігура не така, що я слабенька. Моя тренерка Юлія Миколаївна Каюкова прийшла в зал, і я з першого разу їй сподобалася, вона розпочала зі мною інтенсивно працювати, дуже багато чому навчила мене. Майже все, що я вмію в гімнастиці, це завдяки їй. Також вдячна тренеру Олегу Остапенку, з яким зараз працюю.

• На Європейських іграх-2019 збірна України зі спортивної гімнастики здобула дев’ять нагород (дві золоті, дві срібні та п'ять бронзових).
• Загалом “синьо-жовті” завоювали на змаганнях у Мінську 51 медаль. У загальному заліку Україна фінішувала на третій позиції.

источник: tsn.ua