“Кокаїновий барон” — невдала спроба зняти драматичне кіно

Спорт новости в Одессы

За останні кілька років тематика колумбійсько-мексиканських наркокартелів знов стала популярною в кінематографі — близький до ідеалу “Сікаріо” Дені Вільнева, тогорічний “Ексобар” з Хав’єром Бардемом, чотирьохсезонний “Нарко” від Netflix, майбутній “El Camino” від авторів “Breaking Bad” — розповідь усіх цих стрічок будується на реальних фактах, подіях та біографіях. “Кокаїновий барон” — ще одна спроба зняти драматичне кіно про одну з найбільших загроз національній безпеці США, якою вважається наркотрафік.

Невикористаних в кіноіндустрії історій боротьби з наркокартелями достатньо, аби зняти міцно збитий трилер, здавалось би — що може піти не так? Виявилось, що майже все.

“Кокаїновий барон” — в українському прокаті, або “Running the Devil” в оригіналі (що ближче до суті стрічки) — це дебютна режисерська спроба Джейсона Кебелла, у акторському доробку якого — з десяток ролей в бюджетних бойовиках з рейтингом на IMDb не вище 4-х з 10.

В описі стрічки зазначали, що сам Кебелл мав досвід роботи в управлінні щодо боротьби з наркотиками в Південній Америці — а значить, мав змогу показати будні “наркос” без прикрас. Насправді ж режисерський дебют вийшов фрагментарним, передбачуваним — ще й з запозиченим фіналом.

В центрі сюжету — історія вірного працівника картелю, якого відправляють розслідувати незвичну справу — “товар”, який розповсюджує мережа одного з наркобаронів, скомпрометований кимось з мілких “пушерів” — з двох сторін американсько-канадського кордону люди помирають від його вживання. Вірний босу спеціаліст, якого грає Ніколас Кейдж, має відслідкувати весь шлях товару — буквально від грядки до скельця у брудному туалеті, аби з’ясувати, хто саме псує товар — і репутацію респектабельному наркобарону. От тільки це саме намагаються з’ясувати і у ФБР — особливо після того, як рідна сестра однієї з агентів разом з чоловіком помирає від неякісного наркотика.

Синопсис, що інтригує скажете ви — і дійсно, спостерігати за мандрівкою рюкзака з кокаїном, який стає буквально в кілька разів дорожче відповідно до того, як долає кордони — з Колумбії до Мексики, звідти в Штати і далі в Канаду. Продажні військові, перевдягнені в поліцейських наймані вбивці, жадібні кур’єри та жорстокі співробітники ФБР — персонажі, які, на жаль, виписані не надто яскраво, ба більше — інколи діють всупереч будь-якій логіці. 

Наприклад, один з кур’єрів просто таки з рюкзаком вартістю в кілька десятків тисяч доларів завалюється на дискотеку, пригощає там хлопця кокаїном з власного багажу, за який відповідає головою, втрачає кількакілограмовий пакунок, після чого наївно приходить до свого боса. Те, що жити йому лишиться не більше двох екранних хвилин, надто очевидно.

Утім, основна проблема фільму інша — і має власне ім’я. І це ім’я — Ніколас Кім Коппола — якого глядачі знають як Ніколаса Кейджа. Так-так, актор, який грає головного героя, не тільки не рятує фільм, але навіть не намагається грати “поганого хлопця”, який може в буквальному сенсі зрізати ножем шкіру з людини (за нього це роблять інші бед бої). Проблемою Кейджа завжди було невміння грати негативних персонажів, і як би він не намагався робити страшне та жорстоке обличчя, виходить лише на меми в Інтернеті (той самий

” data-title=”Кокаїновий барон — невдала спроба зняти драматичне кіно”>”you don`t say” —найвідоміший).

Зате персонаж Лоуренса Фішборна навпаки, своєю спочатку комічністю, а потім — драмою підстаркуватого торговця наркотиками, який вирішує поставити на “зіро” — і зрештою програє геть усе — рятує стрічку. Можна припустити, що цього персонажа режисер міг писати з героїв трилогії “Пушер” Ніколаса Рефна — особливо з Кім Бодніа. Власне, саме мотивація та вчинки героя Фішборна і спонукають інших героїв фільму до дії.

Працівники ж ФБР весь фільм демонструють максимальну некомпетентність — втрачають слід рюкзака з наркотиками, вербують абсолютно ненадійного ділера-наркомана, і зрештою просто ввалюються в кабінет головного наркобарона, аби плюнути йому на килим. Коли ж усі законні спроби покінчити з наркотрафіком закінчуються, режисер просто запозичує фінальну сцену у того ж таки Вільнева з “Сікаріо” — утім, максимально спростивши мотивацію героїні і хронометраж самої сцени.

Маскимально спрощено у цій стрічці насправді все — розвиток окремих сцен, арки героїв, стосунки між представниками наркокартелів різного статусу. Навіть горезвісна жахаюча жорстокість наркокартелів стосовно будь-кого, хто стане на їх шляху (як моторошним чином показав Рідлі Скотт у “Раднику”) тут доволі пом’якшена і виражена в кількох сценах, які більше неприємні натуралістично, ніж наводять психологічний жах.

Загалом “Кокаїновий барон” міг би стати одним-з-непоганих-фільмів-про-наркобізнес, якби більше зосередився не на буднях наркоділків (з цим набагато краще справляються стрічки, які я згадав на початку тексту), а на драмі наркозалежних — досвід показує, що такі стрічки — навіть посередні — знаходять у глядача більший відгук.

источник: tsn.ua

SEO продвижение в Одессе